Поняття інтеграції

Інтеграція є предметом дослідження багатьох фундаментальних наук: філософії, соціології, психології та ін.. Її розглядають як явище, процес та чинник розвитку. Проблема інтеграції – одна з найстаріших в історії розвитку науки. Ідея про єдність наукових знань знаходила відображення ще в працях мислителів минулих століть (Аристотель, Гегель, Кант, Лейбніц, Платон, Сен-Сімон, Фейербах), а також у багатьох дослідників більш близьких до наших часів – Л. Берталанфі, М. Вавілов, Н. Вінер, А. Ейнштейн, Д. Менделеєв, І. Павлов та ін.

Словник сучасних іншомовних слів визначає поняття наступним чином: «Інтеграція [< лат. іntegratіo – відновлення, заповнення < іnteger – цілий] – означає об’єднання в ціле будь-яких частин або елементів (протилежна до диференціації)». 

Таким чином, слово інтеграція має два значення. По-перше, це поняття, що позначає стан зв’язності окремих диференційованих частин і функцій системи, організму в ціле. По-друге, це процес зближення і зв’язку яких-небудь частин, елементів, об’єднання їх в єдине ціле, що відбувається разом з процесами їх диференціації. Відповідно інтеграція все більшою мірою визначає інтенсифікацію розвитку тих феноменів, в яких вона здійснюється.

Зауважимо, що термін «інтеграція» був упроваджений в науку у 1857 році англійським вченим Г. Спенсером та означав механічне об’єднання і комбінацію роз’єднаних. 

С.О.Шаронова, досліджуючи проблему вимірювання інтеграції, звертається до її математичного трактування й розуміє під інтеграцією математичну конструкцію, яка простирає інтеграл на широкий клас функцій; він також простирає область, в якій ці функції можуть бути виявлені. За умов такого підходу теорія інтеграції складається з двох частин:

1) теорія вимірювального набору та величина вимірювання для цих наборів;

2) теорія вимірюваних функцій та інтеграли для цих функцій. 

У Філософському енциклопедичному словнику інтеграція визначається як сторона процесу розвитку, зв’язана з об’єднанням у ціле різнорідних частин і елементів. Процеси інтеграції можуть мати місце в межах існуючої системи. В такому разі вони ведуть до піднесення рівня її цілісності та організованості або, якщо виникла нова система з раніше не зв’язаних елементів, окремі частини інтегрованого цілого мають різний ступінь автономії. Отже, філософія надає інтеграції статус внутрішнього резерву, потенціалу розвитку якоїсь цілісності.

Інтеграція є явищем, що властиве людським спільнотам. Вона супроводжувала їхній розвиток від початку існування людини, виявляючись на різних рівнях суспільної організації – від міжособистісного до міждержавного.

З точки зору соціології інтеграція – це:

- структури та процеси, за допомогою яких відносини між частинами соціальної системи впорядковуються способом, що забезпечує їхнє гармонійне функціонування в системі (Т. Парсонс);

- одночасно процес і стан, які мають тенденцію замінити роздроблені міжнародні відносини, що складаються із незалежних одиниць, новими, більш або менш широкими об’єднаннями (П. Гонідек і Р. Шарвен);

- стан пов’язаності окремих диференційованих частин в ціле, як процес, у результаті якого такий стан досягається, а також як процес входження в систему окремого елемента; завжди свідома взаємодія (іnteractіon) елементів, а не однобічні дії (асtіon), тобто злиття (А. Р. Ерліх).

В історичному аспекті первинними були процеси внутрішньої інтеграції (консолідації) спільнот (Л. Угрін), які стали передумовою для зовнішньої (міжнародної та міждержавної) інтеграції.

На думку А. Етзоні, поняття “інтеграція” стосовно суспільства включає в себе цілу низку необхідних та суттєвих елементів, а саме: наявність ефективного контролю за використанням примусових мір впливу; існування єдиного центру, який відповідає за прийняття та виконання рішень; наявність домінуючого центру політичної єдності основної маси політично активного населення